Аліна Соколенко | «Зелений» перехід упирається в кадри: як Україні не втратити шанс на «зелену» революцію

«Зелені» професії стають нормою для бізнесу, але український ринок праці стикається з викликами: відсутність кваліфікацій, слабка освітня інфраструктура та глобальна конкуренція. Чи готові українці до вимог «зеленого переходу» та як з цим бути компаніям і державі? Про це говорить Аліна Соколенко — контриб’юторка Forbes, голова Асоціації експертів зі сталого розвитку (ASDE).

— Чому сталий розвиток став новою нормою для бізнесу і що це означає для українських компаній?

— Сталий розвиток стає новою нормою, і впровадження стандартів корпоративної звітності про сталий розвиток (CSRD) та «зеленого курсу» ЄС вимагає від українських компаній адаптації та створює високий попит на фахівців зі сталого розвитку. Питання в тому, чи витримає український ринок праці темп «зеленого» переходу.

— Наскільки гострим є дефіцит «зелених» навичок і кадрів в Україні вже зараз?

— Лише 13% працівників в Україні мають необхідні навички, а 82% компаній не можуть знайти відповідних фахівців — про це свідчать результати дослідження «Робота, що змінює світ», проведеного ASDE спільно з Міндовкілля.

— Які тенденції на світовому ринку праці підсилюють попит на «зелені» компетенції?

— Світовий ринок праці змінюється під впливом кліматичних і соціальних викликів. До 2030 року адаптація до змін клімату забезпечить близько 5 млн нових робочих місць, ще 3 млн з’являться у сфері реагування на кліматичні ризики, і понад 1 млн — у секторі новітніх енергетичних технологій, прогнозує World Economic Forum. Це означає появу професій нової якості: інженери з відновлюваної енергетики, ESG-аналітики, менеджери зі сталого розвитку, експерти з біорізноманіття та циркулярної економіки. Ці спеціальності більше не екзотика, а норма для конкурентоспроможного бізнесу.

— Чи справді зростає кількість «зелених» вакансій і що заважає Україні скористатися цим трендом?

— Кількість «зелених» вакансій за останні п’ять років зросла на 116%, свідчать дані платформи Indeed. Україна також демонструє динаміку у зростанні таких вакансій на ринку праці: це підтверджує постійне збільшення їхньої кількості на платформах Happy Monday, Work.ua, GRC.ua, Robota.ua. Проте таке зростання стикається із системною перешкодою — відсутністю якісної освітньої інфраструктури для підготовки відповідних фахівців.

— У чому полягає ключова інституційна проблема для професії фахівця зі сталого розвитку?

— Фахівець зі сталого розвитку досі не внесений до Національного класифікатора професій. Це створює низку практичних проблем: не визначено єдиних кваліфікаційних вимог, типових посадових обов’язків і рівнів оплати. Роботодавці змушені «вигадувати» роль працівників самостійно, а останні — адаптуватися до неузгоджених очікувань, що формує фрагментований і нерівний ринок.

— Як на розвиток цієї сфери впливають гринвошинг і гринхашинг?

— Усі галузі економіки стикаються з гринвошингом і гринхашингом — практиками, що спотворюють реальну картину ESG зусиль. Імітація відповідального підходу або, навпаки, заниження досягнень підривають довіру інвесторів, суспільства та регуляторів, гальмують реальні трансформації й стримують інституційне визнання професії фахівців зі сталого розвитку. У контексті євроінтеграційного курсу України, де прозорість і підзвітність стають обов’язковими вимогами, це вже не лише етична, а й стратегічна загроза для бізнесу.

— Чи є позитивна динаміка: як компанії вибудовують сталий розвиток і які позиції з’являються на ринку?

— Позитивна динаміка є. Компанії інтегрують сталий розвиток у стратегії, а не просто у PR-звіти — про це свідчать результати дослідження «ESG звітність: аналіз практик розкриття інформації» Офісу зеленого переходу при Мінекономіки. За кордоном зростає кількість топменеджерських позицій, зокрема Chief Sustainability Officer, які відповідають за реалізацію ESG цілей на рівні бізнес-моделі, що підтверджує кількість вакансій на кар’єрних порталах CSR Jobs, Jobs That Make Sense, Enable Green, Green Career Hubs. В Україні наразі найвищі позиції у сфері сталого розвитку — це керівники напрямів або відділів зі сталого розвитку, як-от в Укргазбанку, «Укргідроенерго», МХП, «Кернел», «Нібулон» та інших. 64% працівників сфери сталого розвитку становлять жінки, згідно з даними дослідження The State of the Sustainability Profession 2024. Ця сфера — одна з найбільш гендерно збалансованих, у тому числі в Україні.

— Де саме освіта не встигає за ринком праці?

— Ключовим викликом залишається розрив між освітнім контентом і потребами ринку. Роботодавці очікують від фахівців зі сталого розвитку проєктного менеджменту (78,4%), аналітичного мислення (74,3%), стратегічних навичок (59,5%), а також комунікаційної гнучкості й адаптивності — понад 80%, за результатами дослідження ASDE. Університети наразі не формують таких компетенцій системно.

— Які регуляторні та фінансові зміни посилюють вимоги до ESG-компетенцій?

— Національний банк України оприлюднив Білу книгу з управління екологічними, соціальними та управлінськими (ESG) ризиками у фінансовому секторі, яка передбачає інтеграцію ESG ризиків у процес прийняття рішень банками. Поступово зростають вимоги до нефінансової звітності, оцінки кліматичних ризиків, аналізу гендерної рівності, прав людини та соціального впливу. Кредитна програма «5-7-9» та інші державні фінансові інструменти також дедалі більше орієнтовані на екологічні та соціальні критерії, а партнерські фінансові установи починають вимагати від позичальників дотримання базових принципів сталого розвитку. Міжнародні інвестори й донори посилюють свої вимоги: IFC, EBRD, KfW, Finnfund, NEFCO та інші включають екологічні й соціальні ризики до обов’язкових критеріїв відбору проєктів навіть у приватному секторі. Це означає, що бізнес, який не вміє управляти впливом, не отримає доступу до капіталу, і в найближчі три–п’ять років ця тенденція лише посилиться.

— Які кроки потрібно зробити вже зараз, щоб ринок не залишався фрагментованим?— Щоб ці проблеми не перетворилися на клубок, який буде важко розплутати, вже зараз потрібно зробити низку заходів: внести «зелені» професії, як-от «фахівець зі сталого розвитку», до Національного класифікатора професій та встановити для них єдині кваліфікаційні вимоги; розвивати освітні програми, які відповідали б сучасним вимогам ринку праці, та інтегрувати сталий розвиток у стратегії українських університетів; посилити роль держави у створенні стійкої та актуальної системи підготовки кадрів для «зелених» професій. У цій реальності бізнес має замислитися не лише над стратегією, а й над мисленням. Бо сталий розвиток починається не з політики компанії, а з того, як лідер бачить своє місце у світі.