Вікторія Проценко. Капітал говорить мовою сталості: як Україна може зміцнити довіру інвесторів

Вікторія Проценко — Амбасадорка Асоціації експертів зі сталого розвитку (ASDE), провідна фахівчиня з екологічних та соціальних питань (E&S Lead Specialist) у ЄБРР.

Агенція регіонального розвитку Київської області поспілкувалася з Вікторією Проценко — амбасадоркою Асоціації експертів зі сталого розвитку (ASDE) та провідною фахівчинею з екологічних і соціальних питань (E&S Lead Specialist) у Європейському банку реконструкції та розвитку. Чому сталий розвиток став новою мовою глобального капіталу, як війна змінює інвестиційну логіку та що саме може посилити довіру інвесторів до України і її регіонів… Про все це і більше — читайте в інтерв’ю.

Сьогодні багато говорять про сталий розвиток як ключ до інвестицій. Чи справді це вже не тренд, а нова норма для глобального капіталу?

Так, це вже норма. Ще десять років тому інвестора цікавили передусім фінансові показники. Сьогодні ж фінансова звітність — лише відправна точка. Капітал рухається туди, де є довіра, а довіра формується через екологічну відповідальність, соціальну стійкість і якість управління. Саме ці фактори визначають, чи сприймається країна або компанія як довгостроковий партнер, а не короткострокова можливість.

Чи є підтвердження того, що сталий розвиток безпосередньо впливає на інвестиційні рішення?

Абсолютно. За даними Bloomberg, близько 85% портфельних інвесторів очікують подальшого зростання активів, пов’язаних зі сталим розвитком. Ринок зелених облігацій у 2024 році перевищив 600 млрд доларів, а у 2025 році вперше перетинає позначку в один трильйон. Це означає, що ESG-фактори вже інтегровані в інвестиційні моделі, а не існують окремо від них.

Як у цьому глобальному контексті виглядає Україна, зважаючи на війну?

Війна, попри всю трагедію, відкрила для України парадоксальне вікно можливостей. Ми змушені діяти швидко, адаптивно і за новими правилами. Україна демонструє, що навіть у надзвичайних умовах може будувати інституції, інтегруватися в європейські ринки й залучати приватний капітал. Це надзвичайно сильний сигнал для інвесторів.

Які конкретні приклади підтверджують цю тезу?

Їх кілька. По-перше, реформа корпоративного управління державних компаній у 2024 році — це пряме наближення до стандартів OECD. По-друге, енергетичний сектор: синхронізація з ENTSO-E дала Україні можливість торгувати електроенергією на європейському ринку, а ціль у 27% відновлюваної енергії до 2030 року зберігається навіть після масованих атак. По-третє, так звані маркерні інвестиції — наприклад, 450 млн євро у Тилігульську вітрову електростанцію за участі DTEK, EIFO та Vestas. Це найбільша приватна інвестиція в умовах війни.

Чи не стримує інвесторів скорочення зовнішньої підтримки України у 2025 році?

Це радше змінює логіку. Події 2025 року показали, що зовнішня допомога не може бути єдиною опорою. Для України це означає необхідність створювати власні інструменти — фонди страхування воєнних ризиків, прозорі регуляторні механізми, чіткі соціальні стандарти. Інвестор готовий брати на себе ризик, якщо бачить передбачувані правила і відповідальність з боку держави.

Ви згадали соціальний вимір. Наскільки він важливий для економіки?

Критично важливий. За міжнародними оцінками, близько чверті українців мають симптоми посттравматичного стресу. Це означає прямий вплив на продуктивність, ринок праці та соціальну стабільність. Додатково — зростання ризиків гендерно зумовленого насильства. Для інвесторів це не гуманітарна абстракція, а фактор економічного ризику. Тому соціальні програми, підтримка ветеранів, політики рівності й психічного здоров’я мають стати частиною інвестиційного наративу України.

Чи є успішні приклади для наслідування в регіоні?

Так, і вони дуже показові. Польща першою у світі випустила суверенні зелені облігації. Балтійські країни активно розвивають офшорну вітроенергетику та системи накопичення енергії. Грузія створила власну таксономію сталого фінансування, а Казахстан — регіональний центр зелених фінансів. Усі ці країни доводять: розмір економіки не є вирішальним, якщо є політична воля та прозорі механізми.

Яким ви бачите головний висновок для України та регіонального розвитку?

Україна має шанс змінити власну роль — від країни, що просить допомоги, до країни-партнера. Наш досвід війни може стати аргументом стійкості, а не слабкості. Відбудова може бути інноваційною, сталість — економічною перевагою, а довіра — головним ресурсом. Світовий капітал вже говорить цією мовою. Наступний крок — зробити її органічною для українських регіонів і проєктів.